Знайомство з творчістю учнями шкіл

Тематичний захід за участю письменниці (ШЗШ № 12 м. Шостка), матеріали розміщені на сайті Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Вчитель: Колотуша Лариса Іванівна

Євгенія Гончаренко –письменниця рідного краю

Виховний захід, 2 клас

Мета: ознайомити учнів з творчістю Євгенії Гончаренко, з цікавими сторінками її життя; викликати у дітей бажання дізнаватися про нове, розширювати кругозір; виховувати любов і повагу до книги 

1. Вступне слово вчителя

Є край у світі пречудовий,

Де сиплють трелі солов’ї.

Де у калиновім намисті

Блукає осінь в сизій млі.

Є край, де взимку сипле снігом,

А влітку – повен ягід гай. 

І край цей Шосткинщина зветься…

Не край, а скажем – справжній рай!

Живуть в нім пречудові люди -

Всім зрозумілі і прості.

Серця у них гарячі й душі,

Скажу вам чесно, – золоті.

І похвала їм не потрібна,

Бо день за днем, за часом час

Працюють творчо,щедро, плідно,

Несуть вогонь душі до нас.

Вони у полі жито сіють,

Вони працюють у станків,

Вони танцюють й нам дарують

Свій солов’їний переспів.

Вони чарують словом дивним,

Вони книжок дарують світ.

На зустріч з ними ми чекали.

Євгенії Гончаренко сьогодні шлем привіт!

2.Розповідь вчителя про Євгенію Гончаренко

Коли я вперше зустрілася з цією чарівною, всміхненою, повною доброти жінкою, то ще раз впевнилася , що Шостка – місто сонячних людей. Коли я вперше почула рядочки її віршів,то зрозуміла - таланти живуть поруч. 

Талант Євгенії Гончаренко - словом донести до серця кожного красу рідного Полісся, звернутися поетичним рядком до земляків, наповнити світ дитинства доброю казкою чи віршем.

Говорити про життєвий і творчий шлях цієї жінки можна нескінченно довго. Але сьогодні я хочу розповісти вам про те, що мрії, якщо дуже прагнути до їх здійснення, обов’язково збуваються. 

Яскравим прикладом цього є Евгенія Гончаренко – письменниця нашого рідного краю.

У центрі Шостки, на вулиці Леніна, там, де зараз розташувався Центр естетичного виховання, знаходилась школа №1. Саме сюди,семирічною дівчинкою, і прийшла на навчання маленька Женя. Дівча було дуже допитливе, намагалося не пропустити жодного слова вчителя. «Розповіді вчителів були настільки цікавими і захоплюючими, - розповідає вона, - що не слухати їх просто було не можна.» Отже і оцінки дівчинка одержувала гарні, і батьків своїм навчанням радувала. 

«Школа, у якій я вчилася, була старенька. Згадую, як топилися грубки у наших класах, щоб нам було тепло і затишно. Але найбільше я пригадую те тепло, яке панувало у нашій шкільній родині. Постійні конкурси,виступи, концерти».

Ці концерти і стали тім життєдайним потічком, який переріс у великий поетичний талант.

«Все почалося з того,- згадує поетеса, - що до концертів, які проходили у нас постійно, я почала писати невеличкі жартівливі вірші, які з захопленням слухали і учні, і вчителі. Всі від душі сміялися. А моя вчителька української мови та літератури, Марія Іванівна,витираючи від сміху

сльози, питала: «І де ти, Женю, їх знаходиш?»

Дівчинка хитрувато посміхалась і відповідала: «Не скажу.» 

І дійсно,хто був автором цих віршів, не здогадувався ніхто. А Євгенія вже готувала до нових виступів нові гумористичні твори.

Але сталася велика прикрість. Після одного з концертів до дівчинки підійшла піонервожата школи і звернулася до неї з відомим вже нам питанням «І де ти, Женю, їх знаходиш?».

«Сама пишу,»- сором’язливо промовляла юна поетеса.

«Некрасиво обманювати,» - похитала головою піонервожата.

Ці слова настільки образили Женю, що зошит з віршами вона сховала у найвіддаленіший у домі куток, а з поезією розпрощалася. Але, на превелику радість, ненадовго.

Шкільне життя продовжувалось. Вчителі наполегливо розповідали своїм учням про цікавий і незвіданий світ книжок, запрошували їх до бібліотек. 

Першою бібліотекою, яку почала відвідувати Женя, була та, що знаходилась у Палаці культури ім. К.Маркса. Дівчинка могла годинами просиджувати у читальному залі, зачитуючись журналами «Перець» та «Крокодил». Читала і сміялася від усієї душі. 

А потім вона стала читачем бібліотеки ім. Горького. Ходила з задоволенням, чекала на зустріч з книгою, як свята. А тут і до конкурсу справа дійшла. І дістала Женя із найпотаємнішого куточка зошит зі своїми віршами і тремтячими руками віддала до рук організатора конкурсу. 

«Ти – Єсенін» - у захваті сказала бібліотекар.

Хто такий Єсенін, Женя тоді ще не знала.

А потім була бібліотека Палацу культури ім. Жданова. 

А потім…. 

Саме зараз я хочу ще раз повторити слова, сказані мною на початку розповіді

«Мрії, якщо дуже прагнути до їх здійснення, обов’язково збуваються».

Жені 11 років. Вона живе у чарівнім світі книжок і знайомиться з бібліотекою ім. Чехова. Старенький дерев”яний будиночок, у якому живуть сотні книг. Дівчинка зупиняється біля полички, на якій виставлені тоненькі книжечки російської поезії. Бере у руки збірочку Тютчева і, не відходячи від полички, від початку до кінця перечитує всі вірші. А далі, ледь переводячи подих, тихенько промовляє: «Коли я виросту – то теж напишу книжечку».

3.Знайомство з виставкою книг. (знайомить автор)

4. Інсценізація казки Є. Гончаренко «Нориця» 

Нориця

Стояв собі в полі Сухий дубок, який своїм дуплом дивився на стерню, що золотилася під сонцем побіля лісу.

Поблизу Сухого дубка Сіра полівка виточила розгалужені неглибокі нори. Восени на стерні вона збирала зерно і золоті колоски, які зносила до комори, щоб узимку нагодувати своїх малят і себе.

Полівка була працьовитою мишкою. І Сухий дубок її за старанність поважав, лагідно називаючи Норицею.

Не раз Сухому дубкові Сіра полівка скаржилася на своїх неслухняних малят.

- Ох, дубочку, мої ненажерливі малі ще зранку, як побігли, то оце й досі немає. Де вони гуляють? Не знаю. Чи у лісі, чи у полі ?

- Нічого знайдуться...- заспокоював Сухий дубок.

А коли мишенята поверталися додому, Нориця починала їх ганити:

- І де це ви були, неслухняні малята ?

- У лісі, - відповідали мишенята. - Від лисички та їжачка ховалися, щоб вони нас не з'їли.

- То що ж мені з вами робити ? Скільки раз казати ? У тому лісі живе сова, яка полює на нас.

- Та не тільки на вас. Вона полює навіть на зайчиків, тетеруків, маленьких пташок, - підказував Сухий дубок.

Наслухавшись розмов про сову, неслухняні мишенята день - два сиділи вдома, потім знову за своє - дружно утікали від Нориці в ліс.

Прийшла зима. Промерзлий ґрунт засипав сніг. Полівки почали рити ходи в заметах. Ця робота малятам сподобалася. Вони радо рили ходи та бігали по білому снігу.

Одного разу мишенята по заметах вирушили до лісу. Гуляючи серед дерев, не помітили, як метелики – сніжинки засипали ходи в заметах, і, повертаючись полем додому, раптом заблукали. Почали гірко плакати:

- Що ж нам робити? Куди йти, скажіть, метелики -сніжинки? Де наші ходи, де нори?

- Це ви повинні знати! - одмовляли білі метелики, дружно кружляючи в повітрі. - І ми не бажаємо з неслухняними мишенятами розмовляти. Ідіть геть!

- Пробачте нас, - тремтіли полівки, - пробачте, будь ласка. 

Жалібне благання малят почув Сухий дубок та й попросив снігових красунь зласкавитися над ними.

- Метелики - сніжинки, покличте вашого приятеля вітерця. Нехай вас поздуває з ходів Нориці.

Почув прохання Сухого дубка вітерець і почав дути на сніг, посміхаючись дубочку.

Метелики - сніжинки відлітали з ходів, танцюючи чудовий зимовий танок.

Нарешті мишенята побачили свої ходи. Та скоріше побігли додому, де їх очікувала Нориця.

Побачивши мишенят, Сіра полівка зраділа. Одразу просяяла:

- Ну чого ж вас знову понесло до лісу ? - допитувалася вона. - Я всі замети обшукала. Як ви не померзли ?

-Мамо, пробачте нас... - просили малята. 

Після того, як розмова пожвавішала, мишенята побігли до комори. 

На свою пшеничну гору.

До тепленької пшениці та смачної паляниці. 

5. Сюрпризний момент. Виконання пісні на слова Є. Гончаренко «Лелеки»

Лелека

Зимують в Африці лелеки

а навесні летять до гнізд. 

їх лет ширяє, де смереки, 

побіля сіл, річок і міст.

Лелека білий там, де хати, 

гніздо будує на стовпах. 

З довірливим всі люблять грати, 

бо щастя в дім приносить птах.

Лелека чорний - полохливий,

подалі від осель живе.

У глушині блука красивий,

чекає рибку, що пливе.

6.Зустріч з поетами-початківцями нашої школи Вікторією Тарасенко та Станіславом Явором. 

7.Виступ письменниці, знайомство зі своєю казкою.

8. Вікторина «Творчість Євгенії Гончаренко»

У якому місті народилася письменниця?

Яку школу закінчила?

Де і коли Євгенія почала писати свої вірші?

Де дівчинка проводила весь свій вільний час?

Де саме пролунали її пророчі слова: «Коли я виросту – то теж напишу книжечку».

Про кого розповідається у казці «Нориця»?

Чому вчить ця казка?

Яку казку ви почули від самої письменниці?

Чи хочете ви ознайомитися з творчістю нашої шосткінської письменниці – Євгенією Гончаренко?

9. Музичний дарунок

ДИТИНСТВА СВІТ

Музика і слова Ольги Янушкевич

1.Нас з дитинства світ казковий 

Знов у гості кличе всіх.

По доріжці веселковій йде, лунає дружньо сміх.

Де на кульках кольорових лине в небо дітвора,

Україна ця чудова – світ любові і добра.

Приспів:

Дитинства світ, чарівний світ,

Це світ рожевих, добрих мрій.

Це до зірок швидкий політ,

Віночок сонячних надій.

Це світ добра, це літній луг,

Це я, це ти, мій найдорожчий друг.

2.Тут і гноми і чаклунки у країні цій живуть,

І різдвяні подарунки під ялинками нас ждуть.

Тут навкруг лунає дзвінко 

Дивних птахів ніжний спів.

Біля кожного будинку є крамниця добрих див.

Приспів:

Комментариев нет:

Отправить комментарий